Паросток

Меню сайту
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Наше опитування
Чи подобається Вам сайт?
Всього відповідей: 61
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Кушнір Марина

Це було в той самий день, коли сонечко сховалось за хмари, які нависли прямо над нами і подував легенький холодний вітерець, який так неохоче збивав з пантелику. Це був найкращий день у моєму житті. І ось я ступаю на поріг двоповерхової будівлі, заходжу в двері, тоді йду по коридору і навіть не відчуваю. І не можу уявити і усвідомити на скільки ці стіни через декілька годин, навіть через півтори години, змінять мій внутрішній світ. Моє перше здивування і перший крок назустріч сльозам, печалі та коханню був тоді, коли моя свідомість була далеко поза межами розуму під час знайомства з тобою. З самого початку розмовляв зі мною так, ніби ми давно знайомі. З того самого моменту для мене ти дуже цінний скарб, який став сімейною реліквією. З перших хвилин спілкування я відчула тепло, затишок і впевненість: впевненість в усьому прекрасному, впевненість в реальному світі, в надії, в допомозі, в горі і щасті, тобто в усьому. І вже розлука на 5 хвилин була такою довгою і нескінченною. У світі зовсім не існує повітря, неможливо дихати, неможливо ступити і кроку. А з кожним разом, коли мій погляд зустрічався з твоїм, то голова починала крутитися зі швидкістю Землі, очі затуманювались, мій мозок був неспроможний оцінити найпростішу ситуацію і взагалі прийняти будь-яку інформацію. А серце… серце вискакувало з грудей, і ніби його почепили замість язичка до шкільного дзвоника і невблаганно без зупинки і жалю дзвонили до тих пір, поки дзвінок не стомлювався. В цей момент світ став наскільки прекрасним, що хотілось любити всіх і все: зорі, небо, сонце, найменшу комашку; мені хотілось обійняти весь простір і не випускати з рук. За ці лічені секунди я ладна була вибачити своєму лютому ворогу, аби тільки ця радісна мить не закінчувалась ніколи. Пульс пробивав свою кров і тіло, і розбивав його на сотні дрібних шматочків, у кожному з яких билося твоє ім’я. Твої світло-карі очі, чорне волосся, в якому можна було потонути, ніби в морі щастя, посмішка, яка дарувала радість, стояли переді мною і вдень, і вночі. Заразом і твої ревнощі не давали спокою нікому. Один погляд пронизував так, ніби мене щойно сканували до жодної клітини. Один дотик до мого тіла –і я танула, я згорала швидко й невпинно, мов свічка, і мене не ставало; я падала в безодню щастя, неначе злітала у Всесвіт.