Якубович Яна

Осінь Весна

Холодно. Все замерзає… Як ніжно шепоче весна,

Холодно й сумно мені. Як стрімко течуть річечки,

І в пам’яті я відновляю А серце ,немов ожива,

Яскраві ті дні, чарівні. І гучно співають пташки.

Коли я згадала те літо, Он глянь, подивись на подвір’я,

Той промінь сонця, що грів, Уздрій цю весну хоч на мить –

Так захотілось мені полетіти І щось, наче серце зігріє,

У літній той час чарівний. Осяє цю радісну мить.

Але і весну пам’ятаю,

І запах той трав неземний,

Як тихо дерева співають,

Бо голос у них чарівний.

Але на подвір’ї вже осінь.

І скільки дерев навкруги,

Та всі вони голі і босі

І ледве шепочуть вони.

Шепочуть, бо треба прощатись

Як шкода, а треба розстатись,

І знову чекати весни.