Паросток

Меню сайту

Календар

Архів записів

2016 Квітень

Наше опитування

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 2

Гостей: 2

Користувачів: 0

Письменники Олександрійщини

Наталія Фесенко

Наталія Федорівна Фесенко народилася 18 квітня 1956р. в селищі Димитрове на Олександрійщині Кіровоградської області. В 1973 році закінчила середню школу № 18. Весь час віддавала себе поезії і музиці.

Отримала вищу освіту на музично-педагогічному факультеті Кіровоградського педагогічного університету ім.В.Винниченка. Працювала вчителем в рідному місті.

З раннього дитинства захоплюється поезією. Її вірші друкуються з 1970 року в газетах "Ленінський прапор", "Молодий комунар", "Студентській газеті", "Сільський вісник", "Освіта", "Вільне слово". Зі своїми поезіями виступала по радіо та телебаченню.

Кожен вірш Н.Фесенко - це невеличке відкриття, а є навіть рядки, які, ніби формула душі, ніби чарівний ключик, що ведуть до розгадки таємничого.

Характерна особливість; поетичної творчості Наталії Федорівни полягає в тому, що її вірші "не даються " з ходу. У них треба вчитуватися, вростати думкою і душею. І тоді поступово відкривається отой новий світ, який поетеса бачить своїми очима та намагається відкрити його читачеві красним словом.

Автор поетичних збірок "Причетна до всього", "Жінка при надії", "На святі життя". Член Кіровоградського обласного літературного об'єднання "Степ" та Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім.Т.Г.Шевченка.

В'ячеслав Колесников

Колесников В'ячеслав Гаврилович народився 26 червня 1937 року в селі Недогарки на Олександрійщині. Тут закінчив семирічку.

У1946 році сім 'я переїжджає до Москви, де служив військовим батько. Через два роки сім 'я знову повертається на Україну. В 'ячеслав закінчує училище механізації с/г, одержавши диплом, по комсомольській путівці їде на цілину в Казахстан.

Друга комсомольська путівка була на Криворіжжя, де молодий механізатор стає ще й будівельником, споруджує Ново-Криворізький гірничозбагачувальний комбінат.

З Кривого Рогу в 1958 році В. Колесников іде на дійсну військову службу. Служити довелося спершу на Балтійському, потім на Північному флотах. Двічі побував на Кубі у складі ескадри кораблів охорони. Довелося побувати на Шпіцбергену і Новій Землі, за що має відзнаки від Міністра Оборони. Демобілізувавшись у 1962 році, повертається у рідне місто і йде працювати на авторемонтний завод випробувачем дизельних двигунів.

Зрозуміло, що таке романтичне життя, сповнене переїздів, змін, вражень, випробувань, не могло не залишити свого відбитку на характері автора. Справді, весь час В. Колесников не розлучається з творчістю. Пише вірші, нариси, оповідання, статті, щоденники...

Це й привело його у 1963 році до роботи в газеті - а саме „Ленінський прапор", нині „Вільне слово". Після перемоги в республіканському конкурсі на кращий нарис В. Колесникова запросили у міську газету. З нею і пов'язана майже вся трудова діяльність.

Працюючи в редакції, закінчив Вищу партійну школу (факультет журналістики). Його творчість не обмежувалася сторінками рідної газети. В'ячеслав Гаврилович постійно друкується в різних журналах і газетах.

. Його твори друкуються, зокрема, в журналах, „Радуга", „Прапор", „Дніпро", в різних збірниках і альманахах.

„Любов і розлука" - перша книжка автора. Це своєрідний підсумок творчої праці за кілька десятиліть. І нині В. Колекников, як говориться, не випускає з рук пера. Мешкає у рідному місті - Олександрії.

Григорій Клименко

...Його коріння й самобутність викохані щедрою, хлібосольною Полтавщиною. Тут він народився і ріс.

Він навчався в залізничному училищі на Донбасі, служив у Радянській Армії, працював на Полтавському агрегатному заводі, три роки був у відрядженні в Німеччині. Саме там зустрів кохання всього свого життя — олександрійку Світлану. Вона й привезла Григорія в рідне місто. І, як виявилося, олександрійська земля стала плідною для поета й пісняра Григорія Клименка. Де б він не працював, з ним поруч гітара, все його натхненне духовне багатство: вірші, гуморески, драматургія.

Свою пісенну сутність Григорій тривалий час розкривав на аматорській сцені, незважаючи на місце роботи. Аж поки не отримав запрошення очолити Андріївський сільський будинок культури. З тих пір оселився він з сім'єю в Андріївці, що на Олександрійщині, без відриву від роботи вивчився на культпрацівника в училищі культури, і його одвічне хобі міцно сплелося з фахом. Навіть, коли став працювати спеціалістом по роботі з молоддю у Андріївській сільській раді.

Провідною темою творчості митця є патріотизм, любов до рідного краю та його людей. В творчому кошику Григорія Клименко безліч пісень, є й поеми, й гуморески, що конче потрібні людям, які кохаються в рідному слові й цікавляться духовним доробком своїх земляків.

Неля Гончарова

Неля Іванівна Гончарова народилася 30 серпня 1953 року в передмісті Олександрії.

Її рідна Вербова Лоза починалася на луках, а закінчувалася в степу, що милував очі буйним розмаїттям трав, хвилював терпким духом деревію.

Глибоко відчуваючи і люблячи природу, неможливо не бути поетом чи художником, принаймні, в душі. Тож поезією Неля захопилася з дитинства.

Навчалася в Олександрійській середній школі №10, потім в Харківському інституті культури на бібліотечному факультеті. Керівник літературної студії інституту схвалив її вірші, допоміг надрукуватися в газеті. Студенткою Неля Жура (дівоче прізвище), як всі дівчата її віку, писала про кохання.

Рідні верболозівські трави і квіти прикрашали її "міські" вірші.

Здобувши вищу освіту працювала за фахом на Полтавщині, згодом в бібліотеках Олександрії.

Природа рідного краю, віра і звичаї предків, тривога за майбутнє Батьківщини займають в творчості Нелі Гончарової чільне місце. Кращим її віршам притаманні глибокий ліризм, щирість та мелодійність.

Олег Попов

Олег Володимирович Попов народився 1 січня 1953р. в Олександрії на Кіровоградщині. Закінчив місцеву школу № 2, здобув філологічну освіту в Кіровоградському педінституті.

Творчий доробок складають: книжки з народознавства «Стежина», «Перевесло», збірка пісень «Пісня на крилі», повість «Спогад на майбутнє», збірки поезій «Коли вже з осінню на «ти» (2009), «Солодкий щем» (2010), «На Покуті душі» (2012). Лауреат краєзнавчої премії ім. В.Ястребова (2003, 2012); літературної премії ім. Є.Маланюка (2011). Відмінник освіти України, заслужений працівник культури України. Нині мешкає і працює в Одесі.

Загалом Олег Попов – поет «фольклорної хвилі»: образи його добре впізнавані, немов зійшли до нас із української пісенності, втім, не втративши при тому свіжості, поетичності та привабливості. Мова його віршів рясніє фольклоризмами та етнографізмами, які, здається, навічно зникли з нашого щоденного вживання.

Людмила Снітко

Людмила Юріївна Снітко народилася у квітні 1958 року в родині фронтовика у м. Олександрії. Там же навчалася у СШ №15. Дитинство провела у с. Войнівка, де проживали її дідусь та бабуся. Закінчила Одеський політехнічний університет за спеціальністю інженер-електронщик. У рідній Олександрії починався її трудовий шлях. Та, як дружині офіцера, доводилося неодноразово переїздити з одного місця проживання до іншого. Останній час живе у м. Кременчук. Друкувалася у літературних альманахах; переможниця та дипломант літературних конкурсів. Учасниця Міжнародного соціального проекту "Книга Добра", 2017. Історія "Олешка", присвячена дітям з особливими потребами, серед відібраних 50-ти найкращих історій увійшла до унікальної Книги, виготовленої вручну із черпаного паперу за середньовічними технологіями.

Член спілки літераторів "Славутич" м. Кременчука.

БАБУСИНА ХАТА

Пам’яті моєї бабусі Надії Кузьмівни,

яка народилась і все життя

прожила у селі Войнівка на Кіровоградщині.

Біля тину стою на дорозі...

І спливають у пам’яті дні:

он бабуся стоїть на порозі,

ми - такі безтурботні й малі.

І усмішка бабусина щира,

хвартушок у дрібних квіточках,

і хустинка чистенька та біла,

і кофтиночка у цяточках.

Лампачова білесенька хата

під пожухлою стріхою спить...

Квітнуть мальви півонії, м'ята

і порічка росою блищить...

І любистком покрита долівка,

і вишневий кисіль у мисках,

коло груби - бабусине ліжко,

квіти вишиті на подушках.

Біля тину стою на дорозі –

на прийдешньо-минулій межі...

Хвіртку я прочинити не в змозі,

бо живуть там вже люди чужі.

ОЛЕШКА

Я зробила оленятка заради маленького хлопчика. Заради того, щоб він, виходячи з під’їзду багатоквартирного будинку, бачив миле створіння і посміхався. Радів веселому погляду оленятка, квіточкам на клумбі та яскравим червоним з білими цяточками грибочкам, які розташувалися біля оленятка. Просто радів! Мені так цього хотілося! Бо цьому хлопчику в житті доводилося прикладати набагато більше зусиль для освоєння якихось простих для інших діточок дій. У малесенького такого красивого і привітного хлопчика була інвалідність...

А потім я тішилася, коли інша малеча зупинялася біля оленятка. Сміялися, вказуючи своїми маленькими пальчиками: «Мамусю, дивись - Олешка!».

Так і стояв Олешка усе літо посеред квітів і дивився своїми великими блакитними оченятами на перехожих. І здавалося злегка грайливо кивав своїми малесенькими ріжками гомінливим дітлахам.

А наприкінці літа юрба хлопчаків-підлітків палками розбили Олешку... Його голівка лежала у траві за декілька метрів і блакитні сумні очки ніби запитували: «Навіщо?».

Маленька дівчинка із сусіднього під’їзду заплакала: «Мамусю, нашого Олешку зламали!..».

Я підіймала із землі куценького хвостика, шийку і думала: «Невже оті хлопчаки-підлітки відчували радість від скоєного? То може це вони хворі, з поламаними душами і спотвореними серцями?».

... Скоро настане весна. Сніг, перетворившись у воду, напоїть землю вологою. А сонечко зігріє своїм теплом. Бо воно завжди зігріває все і всіх навколо, незважаючи на те, хто ти - травинка чи тваринка, людина з благородним і добрим серцем, чи з червивою душею.

Я вилікую Олешку: і його поламану ніжку, і хвостика. Зафарбую рани на його тільці. Щоб він знову посміхався маленькому хлопчику з привітним і чистим серцем. Щоб дівчинка із сусіднього під’їзду зраділа: «Наш Олешка повернувся!»